Чт. Жов 1st, 2020
Share this...
Share on Facebook
Facebook
0

Джерело: «День за днем»

Де­ко­му­ні­за­цій­ні про­це­си діс­та­ли­ся i Ше­пе­тів­ки. В міс­ті вже пе­ре­наз­ва­ли де­сят­ки ву­лиць і про­вул­ків. Утім, ву­ли­цю Ос­тровсь­ко­го так і не пе­рей­ме­ну­ва­ли, хо­ча пла­ну­ва­ли 2016 ро­ку. Ім’я пись­мен­ни­ка про­дов­жує но­си­ти за­галь­но­ос­вітня шко­ла № 1 І-І­ІІ сту­пе­нів, яка роз­та­шо­ва­на на ву­ли­ці Ос­тровсь­ко­го. А най­кра­щих пе­да­го­гів району, як і ра­ні­ше, що­ро­ку від­зна­ча­ють так зва­ною пре­мі­єю іме­ні Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го. Та чи не най­сильні­ші прис­трас­ті роз­го­рі­ли­ся дов­ко­ла лі­те­ра­тур­но-ме­мо­рі­аль­но­го му­зею Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го, пе­рей­ме­ну­ван­ня яко­го вик­ли­ка­ло бур­хли­ве об­го­во­рен­ня в гро­ма­ді та за її ме­жа­ми.

Дум­ки се­ред міс­це­вих роз­ді­ли­ли­ся. Од­ні не про­ти пе­рей­ме­ну­ван­ня, тіль­ки б му­зей у міс­ті збе­рег­ли. Ін­ші ка­те­го­рич­но не згод­ні з тим, щоб му­зей змі­ню­вав наз­ву і на­віть на­діс­ла­ли звер­нення до Мі­ніс­терс­тва куль­ту­ри Ук­ра­їни, Ук­ра­їнсь­ко­го ін­сти­ту­ту на­ці­ональ­ної пам’яті, Мі­ніс­терс­тва юс­ти­ції Ук­ра­їни з про­хан­ням збе­рег­ти ав­тентич­ність му­зею та «пос­при­яти ви­лу­чен­ню іме­ні пись­мен­ни­ка Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го зі спис­ку осіб, що під­ля­га­ють де­ко­му­ні­за­ції».

«Не­гід­но вит­ра­ча­ти міль­йони гри­вень на об’єк­ти ко­му­ніс­тичної про­па­ган­ди»

До­да­ли гра­ду­са си­ту­ації ре­зуль­та­ти пра­во­вої ек­спер­ти­зи Мі­ніс­терс­тва юс­ти­ції Ук­ра­їни, яке виз­на­ло Об­ласний лі­те­ра­тур­но-ме­мо­рі­аль­ний му­зей Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го «сим­во­лі­кою ко­му­ніс­тично­го то­та­лі­тар­но­го ре­жи­му в ро­зу­мін­ні За­ко­ну». Ек­спертну оцін­ку опуб­лі­ку­ва­ло на сво­їй сто­рін­ці в Facebook ГО «То­ва­рис­тво куль­тур­ної спад­щи­ни «Зас­лав’є», яка, влас­не, і ро­би­ла за­пит до Мін’юс­ту, ак­центу­ючи ува­гу на зво­лі­кан­ні ше­пе­тів­чан у пе­рей­ме­ну­ван­ні зак­ла­ду. Го­ло­ва То­ва­рис­тва Во­ло­ди­мир Фе­до­тов уточ­нив, що най­більше його ди­вує те, що до­сі ані ба­лан­со­ут­ри­му­вач у осо­бі Хмель­ницької об­ласної ра­ди, ані уп­равлін­ня куль­ту­ри Хмель­ницької ОДА, ані ди­рек­ція му­зею не іні­ці­юва­ли пе­рей­ме­ну­ван­ня зак­ла­ду, тим са­мим нех­ту­ючи нор­му за­ко­ну. — Рі­шен­ня Мі­ніс­терс­тва юс­ти­ції — це ще один крок у від­новлен­ні прав­ди і спра­вед­ли­вос­ті, на який очі­ку­ва­ли ба­га­то лю­дей. По­за­як проб­ле­ма Об­ласно­го лі­те­ра­тур­но-ме­мо­рі­аль­но­го му­зею Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го є дво­ком­по­нен­тною і ле­жить у пло­щи­ні пра­ва і ети­ки, над­зви­чай­но важ­ли­вим є зроб­ле­ний на під­ста­ві фак­тів пра­во­вий вис­но­вок ко­мі­сії, що до­во­дить зло­чин­ну ді­яль­ність Ос­тровсь­ко­го, — від­зна­чає Во­ло­ди­мир Фе­до­тов. — З ін­шо­го бо­ку, про­тя­гом три­ва­ло­го ча­су ми спос­те­рі­га­ємо ін­сти­ту­цій­ну кри­зу за віс­сю му­зей — об­ласна ра­да/уп­равлін­ня куль­ту­ри ОДА — Мі­ніс­терс­тво куль­ту­ри що­до ком­плексно­го розв’язан­ня ­ці­єї проб­ле­ми. Без­чесно і не­гід­но вит­ра­ча­ти міль­йони гри­вень на рік з об­ласно­го бюд­же­ту на ут­ри­ман­ня мо­ну­мен­таль­но­го об’єк­та ко­му­ніс­тичної про­па­ган­ди і вод­но­час ціл­ко­ви­то іг­но­ру­ва­ти 90-ту річ­ни­цю пов­стан­ня се­лян Ше­пе­тівсь­кої ок­ру­ги 1930 ро­ку про­ти ра­дянсь­кої вла­ди на тій під­ста­ві, що це пи­тан­ня ні­би­то «не від­но­сить­ся до ком­пе­тен­ції об­лдер­жадмі­ніс­тра­ції».

«Змі­ни­ти про­філь — так, але ім’я — ні»

Нас­прав­ді му­зей­ни­кам бу­ло див­но по­чу­ти, чо­му гро­мадсь­ка ор­га­ні­за­ція, яка не пра­цює в Ше­пе­тів­ці, зі­ні­ці­юва­ла за­пит до Мін’юс­ту і по­ча­ла тис­ну­ти на зак­лад. Ад­же, за сло­ва­ми ди­рек­торки му­зею На­та­лії Ни­ко­но­вої, пи­тан­ня що­до змі­ни наз­ви, про­фі­лю та за­га­лом на­уко­вої кон­цепції му­зею по­ча­ли вив­ча­ти в Ше­пе­тів­ці ще 2014 ро­ку, ос­танні два ро­ки особ­ли­во ак­тивно. Му­зей­ни­ки про­ве­ли низ­ку круг­лих сто­лів за учас­ті міс­це­вих кра­єз­навців, ор­га­ні­зо­ву­ва­ли дис­пу­ти се­ред мо­ло­ді, на­віть про­ве­ли со­ці­оло­гіч­не опи­ту­ван­ня се­ред міс­це­вих жи­те­лів, опи­тав­ши ти­ся­чу лю­дей. У ре­зуль­та­ті 42 % вис­ту­пи­ли за те, щоб за­ли­ши­ти все без змін, 31 % пе­реп­ро­фі­лю­ва­ти зак­лад у му­зей іс­то­рії ХХ сто­літ­тя, 25 % — пе­рей­ме­ну­ва­ти в іс­то­рич­ний му­зей, але зі збе­ре­жен­ням іме­ні Ос­тровсь­ко­го. Реш­та — не виз­на­чи­ли­ся. Та­кож влаш­ту­ва­ли ін­тернет-го­ло­су­ван­ня на сай­ті зак­ла­ду (за змі­ну наз­ви — 7 %, за­ли­ши­ти без змін — 64 %, бай­ду­же — 8 %, ін­ше — 19 %) та на сай­ті міс­та Ше­пе­тів­ка (за іс­то­рич­ний му­зей М. Ос­тровсь­ко­го свої го­ло­си від­да­ли — 75 % рес­понден­тів, Му­зей іс­то­рії Ук­ра­їни ХХ сто­літ­тя — 10 %, Му­зей іс­то­рії ра­дянсь­кої епо­хи — 7 %, Му­зей іс­то­рії Пів­денно-Схід­ної Во­ли­ні — 5 %; Му­зей­-гу­ма­ні­тар­ний центр «Нес­ко­ре­ні» — 3 %).

— За ре­зуль­та­та­ми про­роб­ле­ної ро­бо­ти, опи­ту­вань ми зу­пи­ни­ли­ся на трьох наз­вах — Му­зей ра­дянсь­кої про­па­ган­ди, Му­зей ра­дянсь­ко­го то­та­лі­та­риз­му та Му­зей ра­дянсь­ко­го мі­фу. Всі во­ни бу­ли ви­не­се­ні на об­го­во­рен­ня гро­мадсь­кос­ті, але біль­шість лю­дей до­сі не згод­ні з тим, щоб від­мо­ви­ти­ся від іме­ні Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го. Змі­ни­ти про­філь, тоб­то лі­те­ра­тур­но-ме­мо­рі­аль­ний, — так, але ім’я — ні, — від­зна­чає ди­рек­тор зак­ла­ду. — Сьогод­ні му­зей ве­де ро­бо­ту над на­уко­вою кон­цепці­єю, яка пе­ред­ба­чає не ли­ше змі­ну про­фі­лю му­зею, а й його на­пов­нення. Це бу­де час­тко­ва ре­ек­спо­зи­ція, не руй­ну­ван­ня, а до­пов­нення. Тоб­то ми нап­рацьову­ємо до­рож­ню ма­пу для май­бутньої ро­бо­ти. Це й на­уко­вий нап­ря­мок, і вис­тавко­ві те­ми, і за­хо­ди про іс­то­рію ХХ сто­літ­тя. За кор­до­ном іс­нує ба­га­то ус­пішних прик­ла­дів ді­яль­нос­ті му­зе­їв, які прис­вя­че­ні то­та­лі­тар­но­му ре­жи­му. Ше­пе­тівсь­кий міг би ста­ти од­ним із них, бо тре­ба не прос­то пе­ре­по­ві­да­ти по­дії, а роз­вінчу­ва­ти мі­фи, які ство­ре­ні ра­дянсь­кою про­па­ган­дою. Ко­ли обґрун­ту­ван­ня бу­де го­то­ве, ми бу­де­мо ви­но­си­ти кон­цепцію на роз­гляд се­сії об­ласної ра­ди. На­та­лія Ни­ко­но­ва ка­же, що ра­дянсь­кий пе­рі­од мі­фо­ло­гі­зо­ва­ний ви­га­да­ни­ми фак­та­ми. Від цього і пос­траж­дав Ми­ко­ла Ос­тровсь­кий: ко­ли пись­мен­ник і його ро­ман «Як гар­ту­ва­ла­ся сталь» ста­ють ві­до­ми­ми, по­чи­на­єть­ся ак­тивна мі­фо­ло­гі­за­ція його бі­ог­ра­фії та ото­тож­нення його са­мо­го з лі­те­ра­тур­ним ге­ро­єм Пав­кою Кор­ча­гі­ним. У Ше­пе­тівсь­ко­му му­зеї збе­рі­га­ють­ся до­ку­мен­ти, але в жод­но­му з них не­має за­пи­су про його участь у вій­сько­вих ді­ях, у гра­фах про служ­бу в ар­мії сто­ять про­чер­ки. Ли­ше 1936 ро­ку, ко­ли мі­ня­ли парт­квит­ки, ре­єс­тра­цій­ний бланк чле­на ВПК(б) упер­ше з’яв­ля­ють­ся за­пи­си про служ­бу в ЧК та ря­до­вим у агіт­по­їз­ді 1-ї кін­ної ар­мії (1919–1920 рр.). «Ос­тровсь­кий у ко­лек­тивній сві­до­мос­ті ше­пе­тів­чан за­ли­ша­єть­ся «сво­єю» лю­ди­ною» Та в оцін­ці Мін’юс­ту міс­тить­ся ін­ший вис­но­вок. Ін­сти­тут іс­то­рії Ук­ра­їни НА­НУ на­во­дить бі­ог­ра­фіч­ні да­ні Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го з різ­них дже­рел та ре­зю­му­єть­ся, що «за­га­лом у Ра­дянсь­ко­му Со­юзі ба­га­то мі­фів та ле­генд, од­на з них про Пав­ку Кор­ча­гі­на. По­дії 1917–1 920 ро­ків, опи­са­ні в ро­ма­ні «Як гар­ту­ва­ла­ся сталь», зви­чай­но, є вкрай за­іде­оло­гі­зо­ва­ни­ми і вик­ла­де­ни­ми в кон­тек­сті то­го­час­ної ра­дянсь­кої про­па­ган­ди». Ок­ре­мим є пи­тан­ня що­до су­час­ної ек­спо­зи­ції му­зею. Во­на, на дум­ку Ін­сти­ту­ту іс­то­рії Ук­ра­їни На­ці­ональ­ної ака­де­мії на­ук Ук­ра­їни, ви­ма­гає пог­либле­но­го ана­лі­зу та вив­чення фа­хів­ця­ми-іс­то­ри­ка­ми, му­зе­єз­навця­ми та лі­те­ра­ту­роз­навця­ми. Тоб­то, в ра­зі ос­та­точ­ної ух­ва­ли ком­плексно­го рі­шен­ня во­ни по­вин­ні ска­за­ти своє ав­то­ри­тет­не сло­во. Важ­ли­вою є дум­ка уче­них-пра­воз­навців і, зви­чай­но, і Мі­ніс­терс­тва куль­ту­ри Ук­ра­їни. Влас­не, біль­ше про зміст, а не про фор­му про­сить го­во­ри­ти в цій пло­щи­ні Во­ло­ди­мир Ко­валь­чук — кан­ди­дат іс­то­рич­них на­ук, стар­ший на­уко­вий спів­ро­біт­ник Ін­сти­ту­ту ук­ра­їнсь­кої ар­хе­ог­ра­фії та дже­ре­лоз­навс­тва ім. Гру­шевсь­ко­го НАН Ук­ра­їни і, що не менш важ­ли­во, урод­же­нець Ше­пе­тів­ки: — Ми­ко­ла Ос­тровсь­кий у ко­лек­тивній сві­до­мос­ті ше­пе­тів­чан за­ли­ша­єть­ся «сво­єю» лю­ди­ною, яку не тре­ба «за­чі­па­ти». Ад­же в 1970-х, ко­ли зве­ли но­ву (ту, яка те­пер) спо­ру­ду му­зею, Ше­пе­тів­ка пе­ре­жи­ва­ла роз­квіт — пра­цю­ва­ли ве­ли­кі про­мис­ло­ві під­при­ємс­тва, йшло по­туж­не жит­ло­ве бу­дів­ниц­тво, кіль­кість на­се­лен­ня зрос­та­ла, в міс­ті з’яв­ля­ли­ся ці­лі но­ві ву­ли­ці. Тож ко­ли за­хо­дить мо­ва про пот­ре­бу ре­фор­му­ван­ня му­зею, це сприй­ма­єть­ся людь­ми то­го по­ко­лін­ня як за­зі­хан­ня на ці­ліс­ність спо­ру­ди. Міс­це­ві жи­те­лі пі­доз­рю­ють, що «під шу­мок» мо­же пос­траж­да­ти і пам’ят­ник Ос­тровсь­ко­му, який сто­їть бі­ля му­зею. Біль­шість не хо­че змін, бо є свід­ка­ми су­час­них сум­них ре­алій у жит­ті міс­та — від­сутність якіс­них ро­бо­чих місць, за­ро­біт­чанс­тво за кор­до­ном та у ве­ли­ких міс­тах Ук­ра­їни то­що. Ду­же по­пу­ляр­ни­ми є дум­ки, що «іс­то­рію пе­ре­пи­са­ти не мож­на», «іс­то­рія в нас од­на» і та­ке по­діб­не. На міс­це­вих сто­рін­ках у соц­ме­ре­жах прак­тично не сприй­ма­ють­ся ар­гу­мен­ти що­до то­го, що за ра­дянсь­ких ча­сів ці­лі плас­ти іс­то­рії Ук­ра­їни бу­ли за­сек­ре­че­ни­ми, а іс­то­рич­на прав­да від лю­дей при­хо­ву­ва­ла­ся, — від­зна­чає іс­то­рик. Він роз­по­ві­дає, що Ми­ко­ла Ос­тровсь­кий про­вів у Ше­пе­тів­ці чи­ма­ло літ сво­го не­дов­го­го жит­тя. При­їхав ту­ди впер­ше 1915 ро­ку, ще під­літком, із бать­ком Олек­сі­єм Іва­но­ви­чем, ко­ли той, за ча­сів ли­хо­літ­тя Пер­шої сві­то­вої вій­ни, шу­кав ро­бо­ту. Є ці­ла низ­ка свід­чень про те, що уп­ро­довж сво­го нав­чання в Ше­пе­тів­ці, яке «збіг­ло­ся» з Ук­ра­їнсь­кою ре­во­лю­ці­єю, Ми­ко­ла Ос­тровсь­кий при­хиль­но ста­вив­ся ли­ше до біль­шо­виць­кої вла­ди. При­мі­ром, ко­ли під Ше­пе­тів­кою вліт­ку 1919 ро­ку пе­ре­бу­ва­ли два пол­ки Ро­біт­ни­чо-Се­лянсь­кої Чер­во­ної ар­мії, хло­пець «бі­гав» до них у гос­ті; грав на гар­мо­ні для «ко­тов­ців», які на по­чат­ку лип­ня 1920-го «звіль­ни­ли» Ше­пе­тів­ку від поль­ської вла­ди.

«Удос­то­ве­ре­ние. Предъяви­тель се­го сот­руд­ник Ше­пе­тов­ско­го Вол­рев­ко­ма Ни­ко­лай Ос­тров­ский дей­­стви­тель­­но ко­ман­ди­ру­ет­ся в ос­тав­ленные бур­жу­ями до­ма для сбо­ра в них книг, что удос­то­ве­ря­ет­ся». Фо­то­ко­пія з пер­со­наль­­но­го сай­­ту На­та­лії Ярос­ла­во­вої — Во­че­видь, у 1920-х Ос­тровсь­кий слу­жив у РСЧА, мав при­чет­ність до «при­ар­мій­ських» во­єні­зо­ва­них біль­шо­виць­ких за­го­нів, що бу­ли наб­ли­же­ні до ЧК, — від­зна­чає Во­ло­ди­мир Ко­валь­чук. — Про це свід­чать його лис­ти, які за ра­дянсь­ких ча­сів, аж до ча­сів гор­ба­човсь­кої пе­ре­бу­до­ви, при­хо­ву­ва­ли. Так, у лис­ті від 3 жов­тня 1922 ро­ку до Лю­сі Бе­рен­фус — жи­тель­ки Бер­дянсь­ка, з якою він поз­найомив­ся під час лі­ку­ван­ня там кон­ту­зії (1922 ро­ку) — М. Ос­тровсь­кий заз­на­чив, що 1920 ро­ку всту­пив до РСЧА («порыв то­го же­ла­ния жить сво­ей меч­той бро­сил ме­ня в ар­мию в 1920 г.»). Але за­ува­жив, що пот­ра­пив під ре­во­лю­цій­ний три­бу­нал («по­том рев­три­бу­нал и два ме­ся­ца зак­лю­че­ния»). У роз­па­чі Ос­тровсь­кий спро­бу­вав нак­ласти на се­бе ру­ки. Про­те «пус­тив» ку­лю не в го­ло­ву, як пла­ну­вав, а в гру­ди, де за­че­пив ле­ге­ню («взду­мал хлоп­нуть се­бе пу­лю, толь­ко, к со­жа­ле­нию, не в лоб, а в грудь, что и было ошиб­кой, по­то­му что прос­тре­лил вер­хушку лег­ко­го», (це вже з лис­та до Бе­рен­фус від 20 бе­рез­ня 1923 ро­ку). До ре­чі, в ін­шо­му сво­єму лис­ті, до знайомої біль­шо­вич­ки Жи­га­рє­вої, М. Ос­тровсь­кий «про­го­во­рив­ся» і про при­чет­ність до ра­дянсь­кої спец­служ­би. «…я ведь то­же слу­жил в ЧК», — на­пи­сав він сво­їй ко­рес­понден­тці в Со­чі 21 лис­то­па­да 1928 ро­ку. На від­мі­ну від по­пе­ред­ніх лис­тів, цьому «по­щас­ти­ло». Його опуб­лі­ку­ва­ли в третьому то­мі «Тво­рів» Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го ще за ча­сів прав­ління Ми­ки­ти Хру­що­ва. Тоб­то, як ба­чи­мо, до­ка­зи про своє пе­ре­бу­ван­ня в ра­дянсь­кій ар­мії та на­віть при­чет­ність до ЧК «на­дав» сам Ми­ко­ла Ос­тровсь­кий у сво­їй епіс­то­ляр­ній спад­щи­ні. Втім, у Ше­пе­тів­ці ці лис­ти ма­ло зна­ють. Я не­од­но­ра­зо­во в роз­мо­вах зак­ли­кав пра­ців­ни­ків ше­пе­тівсь­ко­го му­зею Ос­тровсь­ко­го ін­тенсив­ні­ше знайоми­ти гро­ма­ду з ма­ло­ві­до­ми­ми до­сі ма­те­рі­ала­ми про його жит­тя та ді­яль­ність. Ну а ще ді­лив­ся з ни­ми дум­ка­ми, що вар­то пе­реп­ро­фі­лю­ва­ти му­зей­ний зак­лад на осе­ре­док із вив­чення Пів­денно-Схід­ної Во­ли­ні (ад­же Ше­пе­тівсь­кий край є час­ти­ною са­ме цього іс­то­рич­но­го ре­гі­ону, його ра­дянсь­ка вла­да «прик­рі­пи­ла» до По­діл­ля аб­со­лют­но штуч­но у 1930-х ро­ках). Вар­то й до­пов­ни­ти ек­спо­зи­цію кра­єз­навчим кон­тентом, зро­би­ти ак­цент на на­уко­вій скла­до­вій. Утім, у від­по­відь ме­ні роз­по­ві­да­ли про об­ме­же­не фі­нан­су­ван­ня, на­го­ло­шу­ва­ли, що в му­зеї пра­цює за­ма­ло на­уко­вих пра­ців­ни­ків і на­во­ди­ли низ­ку ін­ших ар­гу­мен­тів. Та чи не най­го­лов­ні­ше в усій цій ка­та­ва­сії — не втра­ти­ти му­зей Ми­ко­ли Ос­тровсь­ко­го. Ад­же, поп­ри, так би мо­ви­ти, ко­му­ніс­тичне ми­ну­ле, він є уні­каль­ним тво­ром мис­тец­тва пе­рі­оду соц­ре­аліз­му. Його ху­дожньо-мо­ну­мен­таль­не офор­млен­ня здій­сню­ва­ли ук­ра­їнсь­кий ар­хі­тек­тор Ана­то­лій Іг­на­щен­ко, на­род­ний ху­дож­ник Ук­ра­їни Ана­то­лій Гай­да­ма­ка. Над мо­за­їч­ни­ми пан­но, яки­ми вруч­ну оз­добле­ний зак­лад, пра­цю­ва­ли 80 ху­дож­ни­ків, по­діб­них зак­ла­дів біль­ше не­має в Ук­ра­їні. Му­зей за­не­се­ний до Дер­жавно­го ре­єс­тру не­ру­хо­мих пам’яток Ук­ра­їни, а та­кож до Між­на­род­но­го ка­та­ло­гу «Му­зеї сві­ту» та ка­та­ло­гу «Му­зеї Єв­ро­пи». Ше­пе­тів­ку без цього му­зею важ­ко бу­де у­яви­ти. Олеся Шуткевич, «День» Фото з архіву «День за днем»
Джерело: «День за днем»

Share this...
Share on Facebook
Facebook
0
загрузка...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *