Минає другий місяць, як Україна живе в умовах дії закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, який фактично відкрив ринок землі. Вже укладено біля двох тисяч угод купівлі-продажу земельних ділянок. Чи дійсно все так критично, як про це говорили до 1 липня? Чи підтверджуються перестороги, на яких неодноразово наголошував у своїх виступах заступник голови партії “Батьківщина”, член аграрного комітету, народний депутат України Вадим Івченко. Про це розмова з парламентарем на сторінках нашого видання.

Кор. Вадиме Євгеновичу, ми знаємо Вас як послідовного противника запровадження ринку сільськогосподарської землі. Ви категоричні в цьому питанні?

Вадим Івченко. Я за державний інтерес, я за розвиток фермерства, я за продовольчу безпеку держави, я за те, щоб розвивалася сільська поселенська мережа. Я за те, щоб ми створили клас покупців, а не продавців! Я за такі підходи до функціонування ринку землі, коли земля дістається не тим, хто має колосальні статки у своїх деклараціях і хто не має ніякого відношення до сільськогосподарської землі – судді, прокурори, депутати і так далі! Я за те, щоб селяни на землі змогли вирощувати сільськогосподарську продукцію і бути «продовольчим кошиком» не лише для України, а й для інших країн світу.

Кор. Але ж фермери, та й селяни в цілому, неодноразово у своїх вимогах наголошували на необхідності проведення земельної реформи, у наведенні ладу в земельних відносинах. Та врешті, багато з них були не проти купівлі-продажу землі. То в чому ж проблема?

Вадим Івченко. На жаль, земельна реформа, яку запропонували «Слуги народу» – це колосальний розпродаж землі! Не буде земля переходити від діда до батька, від батька до сина! Землю будуть скуповувати виключно ті, хто має шаленні кошти. Фермери їм не конкуренти! Навіть те ж «переважне право», прописане в законі про обіг земель, не захищає того ж фермера, який орендує пай. Влада не забезпечила всіх учасників аграрного ринку рівними можливостями в доступі до фінансових кредитних ресурсів. Корпорації та великі агрохолдинги будуть мати доступ до фінансів, оскільки вони мають кредитну історію, ведуть бухгалтерські обліки. А фермер-одноосібник, власник сімейної ферми. який взагалі не веде ніякого обліку, не здає звітності у податкову, не матиме доступу. Ринок землі буде рухатися таким чином, що маленькі господарства будуть відмовлятися від землі, від свого переважного права, а великі агрохолдинги будуть їхню землю скуповувати.

Кор. А як тоді «урівняти» працівників заводів, які отримали приватизаційні сертифікати і мали можливість їх продати і селян, які таким правом скористатися не могли?

Вадим Івченко. Дійсно, коли відбувся розвал Радянського Союзу, частина людей, що працювали на заводах і фабриках, отримали приватизаційні сертифікати. Ті що працювали в колгоспах – отримали сертифікати на землю. Але ми забуваємо одну істину – земля не є товаром! Це не фабрика, і не завод… Це засіб виробництва! І в цьому контексті у нас є 13 стаття Конституції України: – Земля – це право власності Українського народу! Навіть тих, хто живее в містах, хто працює в соціальній сфері – медичні працівники, вчителі, працівники дитячих дошкільних закладів та комунальної сфери, військові.

Кор. Хто може розрубати цей «гордіїв вузол?

Вадим Івченко. Оскільки виникає диссонанс з Конституцією України повинен втрутитися Конституційний суд України. На жаль, ситуація з цим судом нам відома. То ж єдине вирішення цієї ситуації – проведення всенародного референдуму. І влада не повинна блокувати через ЦВК його проведення. Люди повинні вирішувати що робити з землею!

Кор. Від виконавчої влади ми постійно чуємо про підтримку дрібних сільгоспвиробників. Чи дійсно це так?

Вадим Івченко. На жаль, це лише пусті слова. Про доступ до кредитних ресурсів я вже говорив в контексті купівлі землі. В плані економічного розвитку дрібних господарств ситуація аналогічна. Значні програми не діють. Навіть підтримка через Український державний фонд підтримки фермерських господарств на кінець липня місяця ще не була запущена: комісії не створені, розподіл коштів не затверджено! Значна частина задекларованих программ не працює.

Але не «пустими словами» є пропозиції влади запровадити додаткові податки для малого та середнього бізнесу. Хоча б той же законопроект № 5600 про мінімальне податкове навантаження. Це не що інше, як створення умов для якнайшвидшого звільнення українських чорноземів від українського селянства. Та створення сприятного середовища для агрохолдингів та міжнародних корпорацій.

А пропозиція по створенню Фонду підтримки фермерських господарств не витримує ніякої критики, бо працюватиме він так, що фермер все одно повинен йти в банк, надавати заставу, страхувати позику, все одно домовитися з банком. До того ж цей Фонд зможе тільки частково фінансувати перший внесок.

То ж 22 тисячі фермерів і 4 мільйони одноосібників, які виробляють аграрну продукцію, не отримають доступу до цієї незначної державної допомоги.

Кор. Перед відкриттям ринку землі влада багато говорила про великі інвестиції в економіку України. Чи здійснюється обіцяне? Чи течуть великі інвестиції в Україну?

Вадим Івченко. У світових перегонах за інвестиціями Україна «заснула за кермом». За останні два десятиліття ми залучили в середньому втричі менше інвестицій, ніж сусідні країни. Погіршення інвестиційного клімату нерозривно пов’язане із законодавчими ініціативами, спрямованими на тотальну фіскалізацію національного бізнесу… За останні роки чиновники стали більше зацікавлені у створенні нових нормативних актів та державних органів влади, надаючи пріоритет державному втручанню перед загальною лібералізацією національної економіки. Потенційна широкомасштабна корупція, що виникає внаслідок надмірного втручання законодавства, у поєднанні з випадками недобросовісної поведінки відлякує від України потенційні інвестиції.

У період кризи, спричиненої пандемією, Україна не використовувала доступні регуляторні механізми та реформи, які б допомогли збільшити її інвестиційну привабливість. Тому ми зараз стикаємось з негативним станом справ. У 2020 році інвестиції в промисловість зменшились більш ніж на третину, на 36,4% у будівництві, на 34% у лісовому та рибному господарстві, на 29,5% в оптовій та роздрібній торгівлі та на 36% у транспорті, складуванні, поштовій та кур’єрській діяльності. Це стрімке падіння також відбивається на інших галузях промисловості.

Сусідні країни мають відносну перевагу, пропонуючи інвесторам широкий спектр інструментів та послуг державної підтримки. А в Україні значна кількість інвестиційних проектів розвалюється через ризики, спричинені недосконалим апаратом захисту прав власності та нестабільною фіскальною політикою.

І необхідно пам’ятати, що будь-які інвестиційні напрямки співпраці України з країнами Заходу можливі лише за умови позбавлення впливу олігархії, корупції та тіньових домовленостей в Україні.

Звичайно, за такий короткий період не можливо дати правильну оцінку якимось змінам у інвестиційній привабливості країни, навіть за умови запуску ринку землі. Вони будуть відчутні лише тоді, коли ми подолаємо негаразди, про які я сказав раніше.

Зі свого боку, я як народний депутат роблю все можливе, щоб такі інвестиції приходили в Україну. Тож і мій нинішній візит до США на запрошення сенаторів буде присвячено обговоренню співпраці на державному рівні та подальших інвестицій в Україну, зокрема відбудуться зустрічі з великим американським бізнесом.

Кор. Завезення агрохімікатів в Україну – це також можливо розцінювати як певні інвестиції. Чому Ви проти Закону «Про пестициди та агрохімікати»?

Вадим Івченко. Дійсно, я виступив в підтримку постанови 2289-П про скасування рішення Верховної Ради України проекту Закону “Про пестициди та агрохімікати”. Вважаю, що цим законопроектом влада не тільки порушує ряд статей Конституції України, він наражає на небезпеку жителів країни.

Науковцями давно доведено: чим більша кількість використаних пестицидів на конкретних територіях, тим вищі там показники смертності, онкологічної, серцево-судинної, інфекційної та іншої захворюваності. І Україна серед лідерів по смерності населення від забруднення довкілля . Сьогодні ми живемо серед «великого поля», яке все частіше поливається пестицидами.

Саме тому безконтрольне завезення невідомих речових і використання їх в нашій країни ще більше погіршить екологічну ситуацію!

Останній сумний довод – на території “Асканія-Нова” понад 2 тисячі червонокнижних птахів загинуло через отруєння пестицидами…

На жаль, зелена більшість мене не підтримала і постанова не набрала навіть 100 голосів від депутатів.

Ніякі інвестиції не можуть бути корисними, якщо вони шкодять нашим людям, шкодять державі, шкодять довкіллю!

Вів розмову, Михайло Данкевич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *