15 грудня 2021 року набув чинності Закон України «Про медіацію». Про те, що таке «медіація», чим корисна та з чим її «їдять» поговоримо з юристом, адвокатом та чи не з єдиним представником цього напрямку – медіатором у Хмельницькій області Михайлом Бойко.

Медіація – це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів. Така система вирішення конфліктів вже давно працює в правових системах більшості розвинених держав. Закон визначає правові засади та порядок проведення медіації як позасудової процедури врегулювання конфлікту, принципи медіації, статус медіатора, вимоги до його підготовки та інші питання, пов’язані з цією процедурою.

Правова система України давно потребує «медіації»

За словами Михайла Бойка, такий спосіб вирішення питань існував в Україні і 20 років тому, а потреба в утвердженні медіації на законодавчому рівні була великою та значимою. У 2016 року питання про законодавче врегулювання медіації в Україні підняла народна депутатка фракції «Батьківщина» Альона Шкрум. Вона ініціювала відповідний законопроєкт. За її словами, закон також дає шанс підняти Україну  у рейтингу «Doing Business», що дуже важливо для залучення інвесторів в країну. Запропонований нею законопроєкт  №3665 навіть був ухвалений Радою в першому читанні.

«У медіації використовуються інноваційні технології переговорів, які націлені на прийняття креативних рішень сторонами і не концентруються тільки на їх правових позиціях, максимально задовольняючи реальні інтереси та потреби всіх сторін», – пояснила Альона Шкрум.

У 2020 році з’явився новий законопроєкт №3504 саме його у листопаді цього року ухвалив парламент. За його визначенням, обов’язкові умови цього процесу – це взаємна згода сторін з урахуванням принципів добровільності, конфіденційності, нейтральності, незалежності та неупередженості медіатора, самовизначення та рівності прав сторін медіації. Проте медіація не проводитиметься у конфліктах (спорах), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації.

Де та як можна застосовувати процедуру медіації:

  • процедура медіації застосовуватиметься у будь-яких конфліктах (спорах), які виникають, зокрема, з цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносин, а також у кримінальних провадженнях при укладенні угод про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим та в інших сферах суспільних відносин;
  • фізичні та юридичні особи зможуть звернутись до медіатора для проведення медіації як до звернення до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, так і під час судового, третейського чи арбітражного провадження або під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу;
  • набути статус медіатора зможе будь-яка фізична особа, яка має вищу освіту та пройшла базову підготовку у сфері медіації в Україні або за її межами;
  • підготовка у сфері медіації становитиме не менше як 90 годин навчання медіатора, у тому числі 45 годин практичного навчання, та включатиме теоретичні знання та практичні навички щодо принципів, порядку та методик проведення медіації, правового регулювання медіації, етики медіатора, ведення переговорів та врегулювання конфліктів (спорів);
  • підготовку у сфері медіації здійснюватимуть заклади освіти, а також організації, що забезпечують проведення медіації, об’єднання медіаторів, суб’єкти господарювання будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, що мають право надавати послуги у сфері медіації або організовувати їх надання відповідно до законодавства;
  • реєстри медіаторів зможуть вести об’єднання медіаторів, організації, що забезпечують проведення медіації, а також органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які залучають медіаторів або послугами яких користуються.

Які ж позитивні зміни передбачає закон?

Передбачається, що у разі якщо під час підготовчого судового засідання сторони домовляться провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, суд повинен зупинити провадження у справі. Якщо за результатами процедури буде досягнуто згоди, суд поверне позивачу 60% сплаченого судового збору. Головна особливість і відмінність медіації від інших способів вирішення спору – це її максимальна автономність, конфіденційність та добровільність, адже рішення виходить не від медіатора (або судді чи арбітра, як у звичних процедурах вирішення спору), а від сторін конфлікту. Сторони самі визначають, які способи та строки, умови врегулювання конфлікту будуть досягнуті. Михайло Бойко зазначає, такий закон можна назвати потрібним та довгоочікуваним в Україні.

«Медіація як можливість позасудового вирішення і врегулювання конфліктів буде мати позитивні наслідки, один із них – це розвантаження судової системи. Крім цього, медіація – це можливість не тільки вирішити спір, а й зберегти нормальні стосунки для сторін конфлікту після його врегулювання. В той час як судове рішення приймається на користь однієї із сторін, є той хто виграв і той хто програв, сам конфлікт не зникає після винесення судового рішення, він продовжує існувати, а інколи розгоряється ще більше. Натомість, медіація – це можливість вирішити спір, дійти до компромісу між сторонами конфлікту, а також зберегти час, кошти і хороші стосунки між опонентами», – розповідає Михайло Бойко.

Закон про медіацію вносить зміни і до ряду кодексів, які передбачають можливість використовувати медіацію при вирішенні широкого спектру спорів, за умови, що сама процедура не зачіпає прав та інтересів третіх осіб, не задіяних в медіації. До таких спорів чи конфліктів можна віднести і суперечки з контрагентами, партнерами, акціонерами, найманими працівниками і навіть спори з державними органами. Крім цього, на відміну від суду та арбітражу, медіація – це абсолютно добровільна процедура вирішення спору між сторонами, які не лише за взаємною згодою призначають медіацію, але і в будь-який момент можуть відмовитися від участі в ній, наприклад, якщо в ході перемовин сторона розуміє, що конфлікт не можна врегулювати шляхом досягнення взаємних домовленостей. При цьому участь сторони в медіації не може вважатися визнанням такою стороною вини, позовних вимог або відмовою від позовних вимог. Однією із основних та ключових переваг є досягнення компромісного рішення, яке влаштовуватиме обидві сторони, такий компроміс досягається виключно шляхом розгляду спору під різними кутами та з різних аспектів, а не вузько та в межах заявлених вимог, як це роблять суди. Медіатор стримує ескалацію негативних емоцій у сторін, перетворюючи суперечку на перемовини, а спір – на компроміс.

«Сам процес медіації надає можливість конфліктуючим сторонам сісти за стіл переговорів і з допомогою третьої сторони – медіатора, вирішити конфлікт. Для цього вони самостійно пропонують варіанти, ідеї оскільки процес медіації відкриває можливості з’ясувати сторонам суть й причини конфлікту та почути один другого щодо варіантів його врегулювання. В свою чергу, медіатор забезпечує процес врегулювання конфлікту на основі досягнутих сторонами домовленостей», – підкреслює Михайло Бойко.

Окрім переваг цей процес може мати і певні недоліки. Один із них є недосягнення жодного результату. Так як опонент на певному етапі може вирішити зійти з цього шляху, тоді іншій стороні доведеться починати врегулювання спору заново, вже іншими способами. Проте, як це запрацює ми зможемо побачити згодом і на практиці.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *